Ярослав Грицак, Остап Сливинський, Мар’яна Савка та Отар Довженко говорять про те, яким вони бачать вихід із ситуації, що зараз складається в країні, та що, власне, робити далі. Редакція Postpaper звернулась до відомих особистостей нашого міста аби дізнатись їхню думку та почути поради стосовно подальших дій.

Редакція не ставила на меті почути рецепт виходу із ситуації (питання, які ми підняли, вже неодноразово звучали на Майдані, у соціальних мережах, телевізійних програмах, тощо), для нас важливо було допомогти зорієнтуватись у цій непростій ситуації як мешканцям Львова, так і всієї України. Адже зараз, багато людей розгублені та не розуміють, що ж робити далі.

Яким ви бачите вихід із ситуації, що зараз склалась?
Український народ відкрито оголосив війну владі — це потрібно добре усвідомлювати, цього не потрібно боятися. Ми зробили це, і тепер немає дороги назад — як у канатоходця, який, ступивши на линву, не має права відступити чи завагатися, інакше впаде. Ми підійшли дуже близько до переламного моменту української історії, який, імовірно, можна порівняти лише з 1917-18 роками. Водночас треба добре розуміти, що з цього конфлікту переможцем вийде лише хтось один. У разі, якщо не дотиснемо і здамося, вочевидь, змушені будемо вповні пережити свою поразку — «пацани» не прощають тих, хто їх «опустив». Але психологічна настанова борця мусить полягати в тому, щоб вилучити зі свідомості образ поразки, не думати про її можливість, не дозволити себе отруїти її візією. Це важче зробити, коли на самоті читаєш соцмережі чи дивишся теленовини, але дуже легко — на Майдані, у солідарній спільноті однодумців. Ситуація революції — одна з тих, коли спільна дія, хай символічна, демонстративна, як стояння на площі, відгукування на гасла, є кращою, ніж надмірне аналізування. Самотність породжує страх і вагання. Тому треба виходити, подолавши лінощі і самолюбство (типу «навіщо я там потрібен, якщо я — лише крапка серед десятків тисяч, а вдома я — особистість»), бо люди на Майдані — це не натовп, це спільнота, в якій важливою є кожна людина — її розум, серце і воля.

Що порадите львів'янам робити далі?
У нас сильно централізована державна система, тому постійно чути заклики їхати до Києва (на зразок «всі до Києва, крім медиків, пожежників і прикутих до ліжка!»). Не варто впадати у фанатизм, їхати до Києва — не єдине, що можна зробити. Постійно діють пункти збору коштів, речей, харчів для мітингарів (у Львові такі є, зокрема, на проспекті Свободи і на вулиці Коперніка, в будинку Товариства охорони пам’яток) — поцікавтеся, що найбільше потрібно саме зараз і зробіть свій внесок. Маєте знайомих на Заході — зв’яжіться з ними, попросіть, аби взяли участь або організували у себе акцію підтримки. Маєте знайомих або родичів у Росії чи Білорусі — попросіть, щоб ширили у себе правдиву інформацію про наш протест. Маєте змогу поїхати в який-небудь обласний центр Сходу або Півдня України — їдьте на тамтешній Майдан, там люди дуже потребують підтримки. Головне — не відступати, не боятися виявляти ініціативу; не піддаватися паніці (особливо це стосується читачів соцмереж, де градус тривоги помітно вищий, ніж на самих площах міст); розчаровані нерішучістю опозиції — вимагати дій, переймати ініціативу в свої руки — вони також обрані і легітимовані нами лідери, а не священні корови.

Яким ви бачете вихід із ситуації, що зараз склалась. Що порадите львів'янам робити далі?

Ця ситуація сама по собі є виходом. Те, що вона так довго триває, насправді створює шанс на зміни всередині нас. Ці зміни не відбуваються за один день, але кілька тижнів — це період, за який людина може багато усвідомити, багато сформулювати, набратися нового соціального капіталу, здобути нові компетенції. Поступово система, яка здавалась нам непорушною, розпадається, а народ, про який ми думали не найкраще, показує себе несподівано великою силою. Ми всі дуже змучені, й від цього з’являється якась така ейфорія, енне дихання, яке може тривати до кінця. Звичайно, треба думати про те, що буде потім, але катарсис поточного моменту є самоцінним.

Майдан може стояти довго і закінчитись тим, що виснажена влада виступить або, пішовши на ще кілька штурмів, остаточно себе скомпрометує навіть перед власними прибічниками. В цій ситуації ми можемо робити тільки одне — стояти, або ж поза майданом робити все, що можна зробити для допомоги майдану. Все, що вміємо — від надання першої медичної допомоги до розробки макроекономічних стратегій для майбутнього уряду. Львів’янам можу порадити одне: їхати до Києва. Можливо, просто постояти на майдані бодай кілька годин — це і є головна доленосна подія нашого життя, яка вплине на те, щоб далі воно стало кращим. І якщо навіть нічого не вийде і все провалиться — хоча зараз я думаю, що все має вийти, — ліпше пережити це поруч зі своїми.

Яким ви бачите вихід із ситуації, що зараз склалась?
Я звичайна жінка, не політик, і не знаю, чи маю право давати якісь поради. Але ситуація, яка склалася в країні, ставить на кін усе наше майбутнє. Ми переживаємо найбільший за всі роки Незалежності громадянський прорив — у нову систему координат. Зі слізьми і кров’ю, з неймовірними емоціями тривоги і гордості, ненависті і любові. Найгіршим і, сподіваюся, вже абсолютно неможливим варіантом було би розійтися з Євромайдану, проковтнувши образу і задовольнившись якоюсь мінімальною подачкою — наприклад, відпустять кількох заарештованих. Зараз такий момент у всього народу, у цілої нації, який дається історією раз на століття. Це не лише протистояння владі — чого тільки ми не натерпілися за всі роки різних експериментів над нами. Це відстоювання певної системи цінностей, якими людині не можна поступатися. Суспільство зараз як ніколи демонструє консолідацію, і важливо, щоб ця консолідація дала результат на повалення загалом цієї руйнівної системи.

Ми, галичани, дуже серйозно програли наш вектор на Схід України. Ми мали їхати до тих людей і говорити з ними, шукати з ними спільних цінностей. Добром, порозумінням, спільними справами.

Зараз нам потрібне єднання людей цілої країни. Треба проривати інформаційну блокаду і просити людей не боятися. А також нам дуже потрібна широка підтримка громадськості світу.

Потрібні переговори президента з лідерами Євромайдану, з громадськістю, священиками, студентами. Справді, такі переговори можливі за умови термінового звільнення арештованих майданівців і притягнення до відповідальності силовиків, які віддавали злочинні накази. Не бачу іншого виходу, як відставка уряду. Мені здається, це найменше, що може бути зараз. А тоді рік до президентських виборів має відбутися під дуже пильним оком всіх нас. Треба працювати на створення нової суспільної системи, системи, в якій немає місця брехні та корупції. Нам усім потрібне перезавантаження. Адже нове суспільство прийде лише тоді, коли кожен з нас не допустить на місцях старих сценаріїв поведінки: не буде давати хабарів чиновникам, не «купуватиме» дітям освіту, не засмічуватиме природу, не порушуватиме правила на дорогах, не грубіянитиме, поважатиме себе, своїх рідних і близьких, свою роботу, свою країну.

Що порадите львів'янам робити далі?
Я сама дивуюся непоступливістю влади і пересмикуванням очевидних фактів. Але я неймовірно горда за львів’ян, за рідне місто. Вже скільки разів переконуюся в тому, що наше місто справді європейське, воно в нас найкраще. Прошу нікого не залишатися байдужим, не стояти осторонь. Бо це наша спільна справа. Кожен може себе в ній знайти. Хто не може бути у Києві — може працювати тут, у Львові, допомагаючи справі Євромайдану. Хтось поширюючи інформацію, організовуючи автоколони, збираючи кошти, доглядаючи дітей друзів, котрі поїхали на Майдан. Кожен знає, чим він може пригодитися. Треба зараз зберігати спокій і витримку. І головне: внутрішньо не здаватися. Правда на нашому боці. Священики на нашому боці. Найкращі люди країни і світу на нашому боці. То чого нам боятися.

Яким ви бачите вихід із ситуації, що зараз склалась?
Круглий стіл — і сісти за нього треба заставити Януковича силою.

Що порадите львів'янам робити далі?
Хто може — на вахту до Києва (2-3 дні на Майдані, потім на 1-2 дні повертатися до Львова, щоб «перезарядити батарейки», а тоді назад до Києва). Хто не може — акція громадськоі непкокори у Львові. Окремо: фіксувати усі акти насильства і законопорушення проти активістів Майдану.

Редакція дякує опитаним респондентам за їх щирі відповіді та поради.